Цієї неділі ми чули Євангеліє про зцілення хлопця, на якого під час нового місяця нападав біс і його кидало то у вогонь, то у воду. Учні Спасителя не змогли його зцілити, тому що вони не мали достатньої віри. Як пояснив Христос, той, хто має віру, може й гори переставити, а не лише зцілити біснуватого. Укріплюється віра завдяки молитві та посту (див. Мв. 17:14–20).

Кожен із нас у своєму житті в багатьох випадках може бути схожим на цього біснуватого юнака, якого кидає в крайнощі. Зранку ми добрі й лагідні, а надвечір – недовірливі та злі. Сьогодні ми милосердні й щирі, бо це нам вигідно, а завтра жорстокі та скупі. Вчора ми були тверезими й цнотливими, а нині – п’яні і розпутні. Такі різкі переміни характеру вселяють недовіру до нас в оточенні. Як пояснює Христос, спасти нас від такого нестійкого стану може лише віра, яка зміцнюється з допомогою молитви та посту.

Ми вже ніби й усе прекрасно знаємо про ці чесноти – молитву та піст, але коли беремося до діла, то не кожен зможе сказати, що він по-справжньому молиться й постує. На молитві під дією страстей наш розум постійно кудись втікає і ми навіть не усвідомлюємо, що читаємо, який текст. А тому стараємося молитву скоротити: або її пропускаємо, або прочитуємо як скоромовку. Утім, як зауважує святитель Ігнатій (Брянчанінов), таку молитву не чує Господь і вона навіть богопротивна, мертва. Так само піст через жалість до себе та бажання догодити своєму тілу ми стараємося максимально полегшити. А хтось так себе жаліє, що взагалі не постує.

Ось це, як можна зрозуміти з нинішнього євангельського читання, і є причиною крайнощів у нашому житті. Щоб навчитися молитися, насамперед потрібно побачити свої гріхи, і не просто бачити, а й відчути, що через них загину не лише я, а й ті, хто мене оточує. Лише з таким відчуттям із нашого серця виривається справжнє, не фальшиве «Господи, помилуй» та інші слова молитви. Так само по-справжньому постувати може лише та людина, яка не ремствує через це, а отримує духовну легкість, радість та крила, які відносять її до джерела життя й духовної насолоди – Бога.

Нещодавно прочитав, що коли преподобний Севастьян Карагандинський був на засланні у таборах, то він навіть там дотримувався посту. Якщо давали баланду з м’ясом, що в тих умовах було нечасто, він обмінював її на хліб або віддавав іншим ув’язненим. Завдяки цьому преподобний здобув велику дерзновенність у молитві й дуже багатьом людям допомагав і після свого переходу у вічність допомагає.

Нині дуже активно поширюється зле марновір’я, що не можна молитися за інших, бо на тебе перейдуть гріхи людини, за яку молишся, і матимеш багато неприємностей. Люди, які поширюють такі забобони, мабуть, ніколи не читали Послання святого апостола Якова, де він закликає молитися одне за одного, щоб вилікуватися від душевних і тілесних слабостей (див. Як. 5:16). Також ці люди не знають, для чого ми щонеділі та у свята приходимо в храм. Це робиться не лише для того, щоб приступити до Таїнств Сповіді та Причастя, а й щоб молитися за всіх ближніх і дальніх, які стоять тут, поряд, і які перебувають десь далеко від нас на чужині або на війні. Всеблагий і Вселюблячий Бог ніколи не може нам нашкодити, якщо ми звертаємося до Нього з уважною, щиросердною та смиренною молитвою: «Серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже» (Пс. 50:19).

Розпочався Успенський піст, який триває лише два тижні. Використаймо цей короткий час на те, щоб навчитися по-справжньому постувати й молитися. Особливо це потрібно нині, коли диявол, використовуючи людські слабкості та пристрасті гніву і недовіри до нас, православних християн, ходить, як лев, ричучи, і шукає, кого пожерти (1 Пет. 5:8). Якщо ми не лінуватимемося молитися й робитимемо це уважно, а піст стане для нас більш жаданим, ніж розговіння, тоді ніхто й ніколи не зможе нам зробити ніякого зла.

Архімандрит Маркел (Павук)